"Я не тримаю мільйонів, вони працюють": як українець з таксиста став успішним готельєром

До нього у мальовниче Яремче їдуть з усіх куточків світу. Тому що він не знає слова "клієнт", для нього усі – гості, які стають друзями. Перше, що зробить Іван Гаврон, власник RomantikSpaHotel, – спитає, як доїхали та запропонує смачну каву, а потім майже одразу сам очолить невеличку прогулянку стежками Прикарпаття. І якщо ви всю дорогу мріяли залізти у білосніжну постіль та добряче поспати – дзуськи. Ви будете відпочивати активно – бо іншого вам просто не захочеться. Бо якість, професійність та гармонія – то є те, що треба.

"Обозреватель" не пожалів власного журналіста та відправив в надважке відрядження у її житті – на SPA-процедури, в ресторан, пивоварню та на відверту розмову про те, як створити власними руками бізнес, який несе радість та гроші, з Іваном Гавроном.

Під активним відпочинком ви маєте розуміти не екстрим, хоча і це теж є: навіть не виходячи з готелю, ви можете заказати будь-яку пригоду – рафтінг, поїздку на квадроциклах, занурення у гори та все, що забажаєте.

Читайте: Секреты этнического шопинга в Украине

Але й щоб схуднути, стати молодим та здоровим, не треба навіть виходити за територію. В RomantikSpaHotel є чотири басейни (дитячий з гіркою, басейн у SPA, критий та на свіжому повітрі – усі з чистішою водою), тренажерна зала, декілька видів SPA-саун (у тому числі аромагрот, льодяна кімната та купель), соляна кімната та масаж. А ще косметологічний кабінет з найсучаснішим обладнанням та французькою косметикою Esthederm, аналогів якої не існує – ліпотерапія та ендермоліфт, гідрофешіал, пресотерапія та обгортання.

Тут є навіть три конференц-зали для подій. Так що після продуктивного ділового спілкування можна дуже класно відпочити у тиші в професійних руках масажистів чи косметологів, у сауні чи басейні, або посидіти гарною компанією на верандах: попити "Панського" (пива власного виробництва), поїсти м'яса чи риби на грилі та просто видихнути.

"Споживач знаходить свого продавця, і вони один одного розуміють"

Після побаченого, почутого та спробуваного на собі я дуже хотіла розпитатися у власника RomantikSpaHotel Івана Гаврона про секрети та бізнесові поради. Бо готель і якість сервісу дійсно вражає і тільки підкреслює – в Україні можливо робити рівневі речі.

- Як ви дійшли до такого життя, що вирішили бути ресторатором і готельєром?

- Хто хоче рости – той завжди росте. В мене є дуже багато цікавих книжок, якими я захоплююся, вони є моїми підручниками. Наприклад, "Сервіс по-королівські" Чарлі Троттера, серія книжок "Harvard Business Review" – це мої підручники, з якими я йду по життю, бо то практика і аналіз. Цілі династії викладачів в Гарварді на конкретних прикладах показують бізнес-кейси: їх робили ті чи інші компанії, які придумували ходи та до чого це призводило. Дуже цікаво та повчально.

Іван Гаврон

- А з чого починали ви?

- Таксував. Потім з’явилося підприємництво, потім – кооперація. В моєму житті був такий бізнес, як шашлична. Я смажив в день по 40-50 кг шашлика, це треба було кожен день стояти з цим шашликом, я пахнув цим шашликом наче сам шашлик. Це був такий маленький перехідний період, тому що далі йшли інші справи, далі поїздки в Туреччину. Далі з’явився Китай, Емірати, почали літати з друзями в ці країни, почали заробляти гроші.

Напевно, дуже багато людей не хочуть розповідати про свій перший мільйон, я з задоволенням всім розповідаю про це, тому що це цікавий тернистий шлях, в процесі якого я отримав дуже важливий досвід. Це аналітичні здібності, які розвивалися, тому що треба було аналізувати ринки: що ти зможеш продати, що ні, і так походу ці аналітичні здібності. Гарвард говорить про те, що люди з добрими аналітичними здібностями дуже рідко народжуються, частіше їх напрацьовують. І напрацьовують ті, хто більше працює.

- Кажуть, що 1% – талант, а 99% – важка праця та саморозвиток.

- Так, звичайно. І я йшов цим тяжким шляхом, звичайно, враховуючи наші українські обставини та так би мовити – обережності.

- Тобто?

- Ми дуже обережні, ми завжди перестраховуємося, завжди хочемо дивитися назад: чи треба, чи не треба. А я можу з впевненістю сказати, що назад треба дивитися як можна менше, особливо в засуджувальних моментах. Старайтеся не заглядати в минуле взагалі і не витрачати на це час. Працюйте, використовуйте свої аналітичні здібності для розвитку бізнесу, відносин, вдосконалення – самого себе і свого оточення.

Гості нашого готелю потрапляють, перш за все, в оточення, яке вони самі собі обирають. Тобто вони їдуть до нас свідомо, бо їм подобається.

- А вам самому подобається?

- Так, мені подобається. Напевно вже, в міру свого досвіду і віку, бачу, що в готелі багато людей відпочиває, які вже відбулися як особистості. Не можу сказати впевнено, що я є якоюсь досконалою людиною, тому що я в своєму житті, як і всі допускав дуже багато помилок і продовжую їх допускати, але стараюся і роблю все для того, щоб їх мінімізувати, рухатися вперед, вдосконалювати себе і вдосконалювати своє оточення.

- Ну без помилок і жити не цікаво…

- Не цікаво, вірно. Якщо би ми боялися помилок, то ми би ніколи не зробили жодного наступного кроку, тому що кожен наступний крок може бути помилковим. І тоді ті люди, які бояться цей крок зробити, не залишаються в тій стадії, в якій вони є, і вони, в повному сенсі цього слова, деградують.

- Як ви витрачаєте свої гроші?

- Ніяких мільйонів в мене на руках не було і нема.

Коли кажу людям, що грошей мені не вистачає, багато з них не вірять, але це дійсно так. Тому що як тільки в мене з’являються гроші, у мене вже є плани і підземного паркування, і додаткові басейни… Як тільки в мене з’являться гроші, я одразу це матеріалізую.

Гріш ціна тим людям, які тримають гроші в подушці, тому що вони ними ніколи не скористаються – вони помруть на цій подушці. Мені прикро за цих людей, тому що вони ні самі не поживуть, ні суспільству не дадуть нормально жити, тому що має бути оборот грошей. Суспільство потребує, щоб ці гроші рухалися, працювали: йшли від мене до вас, від вас – до когось іншого, потім знову повертався до нас і так далі. А коли вони зупиняються на якомусь рівні – вони не працюють.

Не гості — друзі

- Скільки, на вашу думку, має заробляти одна гривня?

- Ви розумієте, я не ставлю за ціль заробляти з однієї гривні з першого дня. Відбувається все по-різному: одна гривня може нічого не давати і довгий період. Не боюся зізнатися: в мене дуже довго не вдавався такий проект як пиво: роками лише витрачаєш, інвестуєш-інвестуєш і не бачиш кінця і краю цих інвестицій, але, в решті решт, доходи до рівня. Тому в бізнесі потрібно мати велике терпіння. Щоб добитися успіху, треба бачити жаданий кінець тунелю, навіть, якщо це світло за поворотом. Коли ти впевнений, що ти за поворот повернеш, побачиш та світло і все ж таки дійдеш до кінця і побачиш його як винагороду, тоді щось відбувається. Коли ж люди роблять невдалий перший крок і одразу відступають, то… Розумієте, готель – це також довготривалий проект, це капіталізація і не ставиться за ціль заробляти гроші. Готель і його якість – це доказ самому собі, що ти можеш щось круто і якісно зробити.

- Це спадщина?

- В певній мірі так. Але я не хочу зарікатися, тому що в моєму житті було дуже багато проектів. І вони переходили з одного напрямку діяльності в інший. Готельєром я став буквально пару років тому, а до того я займався текстильним бізнесом, транспортним бізнесом – я займався багатьма різними видами бізнесу, які взагалі не мали відношення до готелів.

- Вам було цікаво братися за різні проекти чи ви просто різностороння людина?

- Напевно правильно буде сказано, що я різностороння людина, не боюся нічого нового, можу впевнено братися за будь-яку справу, навіть за дуже складну.

- Ви азартний?

- Так, тільки в міру азартний, розумієте.

- Тобто коли ви заробили умовний мільйон фішок, то забираєте їх та йдете?

- Ні, я продовжую грати, але не на всі фішечки. Бо одна фішечка грає за одним столом, а друга – за другим столом, а третя фішка – за третім. Тобто одна фішка грає в пиво, інша – в ресторан, третя грає в готель, четверта фішка грає ще в якусь гру. І вони повинні грати по-різному, бо коли ви заробили фішки, то маєте розуміти, що немає вічних справ. Є довготривалий бізнес (наприклад, мій готель), і чим якісніше він буде працювати, тим довше він буде працювати. Готель може існувати впевнено століття, але тільки в одному випадку, якщо він буде вдосконалюватися.

Я був в Австрії в одному родинному готелі, якому триста років. Так, екстер'єр там столітній, але ж все свіже: і підлога, і обладнання. Там навіть сігвеї біля входу, але на стінах старовинні картини. І все це так круто поєднане, так зручно… Це безупинна робота, яка надихає і викликає повагу, бо це все робиться для себе і людей.

- Ви б хотіли, аби й ваш готель перейшов до дітей, онуків і так далі?

- Так, дуже хочу. В мене зараз син займається пивоварнею і суто броварнею. Я можу йому підказувати, що зробити, але я не вмішуюся в виробничий процес. Так, він за ним слідкує і не змінює процес. Пиво – це класика, яку потрібно завжди робити якісною і правильною. Є багато нових течій пива, різні напої, з різними смаковими властивостями, але ми йдемо класичним європейським шляхом розвитку. Моя думка така: якість продукту має бути впізнаваною смаковими властивостями. Я за те, щоб пиво не міняло смаків століттями. Тому що є європейській досвід, і ті передові бренди, починаючи від Карла, від Людовика зберегли всі ті традиції і смаки. Тобто, розумієте: вони вирощують тільки такий хміль, тільки таке зерно, вони й сьогодні варять тільки в такий спосіб.

Класно, коли є руки, в які можна передати справу

- Якось дивно, що ви захоплюєтеся класикою, але ж в водночас не боїтеся ризикувати…

- Я ж казав, що різностороння людина (сміється).

Ви розумієте, я дуже люблю спілкуватися з людьми, активне життя, природу. Коли людина дружить з природою, в неї все гармонічно… Я завжди говорю, що не буває покидьків серед справжніх рибалок і серед справжніх мисливців, вони там не приживаються, тому що, коли ти з людиною цілий день на полюванні, коли ти потрапляєш в різні складні ситуації, все стає явним, все вилазить – як у природі.

І в клубі гольфу поганих людей просто немає, тому що з ними не хочуть грати. Ти йдеш з четвіркою однодумців, говориш про спорт, про якісь приємні речі… Гольф – це великий спорт і великий азарт, щоденне вдосконалення своїх професійних навичок, бо навіть дилетант йде до якогось професіоналізму. І тут я людина азартна, тому що я хочу кожну гру в гольфі зіграти як можна краще. Бо якщо виходити на поле і грати просто так, то де ж тоді сенс у цьому всьому?

- Мені здається, що і в бізнесі ви так себе поводите…

- Так, для мене бізнес також є спортом. Складнощів я не бачу ніяких, робота вся, можу сказати, що в кайф, я її люблю, вона мені приносить задоволення.

- До речі. В вас багато працівників, і з жодним нема ніяких проблем (принаймні в мене за кілька днів не було). Як так навчити персонал?

- Я сам вчу. Коли ти бачиш, що твоя робота приносить користь суспільству, то виходить, звичайно, що натхнення ще більшу користь принесе. Але я не можу насильно утримувати людину, коли вона хоче кудись їхати чи змінювати свою спеціальність. І коли ти бачиш, що люди від тебе ідуть іншими в світ, то це приносить задоволення. І дуже багато моїх учнів мені вдячні, пишуть мені листи і в Facebook, що вони багато в мене навчилися.

В якійсь мірі, це на кожному кроці – задоволення від усього, от кожна подяка кожного гостя надихає робити все більше і більше.

Людина, яка захоплюється тим, що створює власноруч

- То вже не бізнес, а життя.

- Так, дійсно, я можу сказати, що на сьогоднішній день я живу цим бізнесом, бізнес для мене вже така протоптана стежина, по якій я йду легко.

Я в дуже багатьох речах в своєму житті визначився. Я не влаштовую перегонів в житті. Чому? Я їм хліб з маслом, якщо я хочу, я можу їсти бутерброд з ікрою, якщо хочу. Я живу в задоволення, у мене все в гармонії, все налагоджено, і звідси запитання: для чого влаштовувати ці перегони? Гонки по вертикалі безглузді, це можна з впевненістю казати. Хоча багато людей обирають такий шлях, і деколи я маю розмову з людьми і мені говорять: "Ну не правда, ну якщо б зараз появився такий бізнес, ти тут влупив і там заробив, наприклад, 100 мільйонів".

- І яка ваша відповідь?

- Не хочу я. Великі гроші – це великі клопоти, тому ліпше працювати, робити малі кроки і рухатися потихеньку вперед.