Ветеранський гаманець

9 травня – день, завжди сповнений особливих хвилювань, спогадів, думок. Кожне свято Перемоги, на жаль, не обходиться без сумних звісток стосовно того, що рятівників-переможців, учасників бойових дій, що віддавали себе, захищаючи Україну, стає все менше. Щорічні зустрічі ветеранів з першими особами країни стають все менш чисельнішими. І мало хто знає, що вони, ветерани, й досі живуть за своїми правилами, у своєму світі – так, як їх навчило життя тих далеких 40-х років.

Чомусь на думку спадають слова з пісні Миколи Куценка та Григорія Заброди:

Летять невблаганно роки за роками,

все менше стає ветеранів війни.

З роками сильніше болять їхні рани,

Війни незгладимі пекучі сліди…

Скажу відверто, після гостини у ветеранських будинках немає ні гнітючого враження, ні особливої радості. Зрозуміло тільки, що ці люди – вони особливі, люди того часу, зі своїми звичками, в тому числі й кулінарними, глибокими поглядами та особливим ставленням до того, що мають.

Гроші – не головне

Ставлення ветеранів до грошей – особливе. Не те, щоб вони їм не потрібні чи навпаки вкрай важливі. Просто гроші – не головне, вважають ті, хто мав нагоду неодноразово втратити життя. Учасники бойових дій розповіли, на що витрачають свої статки.

Для кращого розуміння того, на які ж гроші живуть ветерани, варто висвітлити державну програму фінансування соціального напрямку, а саме ветеранського.

В середньому розмір пенсії ветерана ВВВ складає 2350 гривень, до цієї ж суми до свят додаються певні надбавки у розмірі 200-400 гривень.

Причому розподіл цих витрат доволі одноманітний і виглядає приблизно наступним чином. На оплату житлово-комунальних послуг учасники війни віддають близько 250 гривень – тут на допомогу їм пільги та субсидії. Харчування – основна стаття витрат, на продукти припадає близько 1000 гривень. Не секрет, що ветерани – люди похилого віку і звідси випливає ще одна стаття їхніх витрат – лікування. Попри те, що медицина для даної категорії населення безкоштовна, все ж пенсіонери витрачають на ліки до 400 гривень свого доходу. А далі, те, що залишилось – заощадження. Причому дехто з них збирає вже й на похорон, комусь пріоритетним є забезпечення онуків, дехто ще й досі господарює на присадибних ділянках, від чого має додатковий зиск.

Гастрономічні переваги

Спілкуючись з ветеранами, ми вибудували навіть певний ряд продуктів харчування, які я, принаймні, давненько вже не куштувала, а їм вони до смаку. Що це? Отже, ТОП-5 улюблених страв від ветеранів.

Шпротний паштет до сніданку – співрозмовниця «Обозревателя» вже 40 років підряд споживає на сніданок бутерброд із цим продуктом, запиваючи його кавою. Ось що значить звичка.

Пшоняна каша або куліш – улюблена, як відомо, страва козаків, але поряд з рисом, перловкою та гречкою їй віддають перевагу і звитяжні ветерани.

Салат з кульбабок – актуальна страва нинішнього сезону. Як кажуть ветерани, дешево й сердито, але корисно.

Цукерки-барбариски та пряники – улюблені солодощі героїв. Самі кажуть, що це – смак дитинства. А я замислююсь – невже карамельки були вже тоді?

Березовий квас – такий собі весняний напій, заброджений березовий сік, іншими словами. Але, як засвідчують ветерани, доступно, корисно і натурально, не те, що зараз – самі барвники та консерванти.

На що ж саме здебільшого витрачають гроші переможці Великої Вітчизняної і як саме живуть, вони розповіли нам особисто.

Клавдія Степанівна Косак, 89 років, військова медсестра:

- Сьогоднішня днина часом здається військовими діями, але не в прямому сенсі, а у переносному: таке враження що люди воюють самі з собою. Ми знаходимось осторонь цього, оскільки бачили, що таке насправді війна. Сучасність до нас дотикнулася досить умовно – телевізор та зручності – це те, що є важливим. Гроші витрачаємо передусім на харчі. Майже половина йде на це. Десь 1000 гривень. Та маємо ще городину – поки ходитиму рівно, всяк полотиму город, так вихована.

Заощаджень багато не маємо, та все ж щось покласти у заначку вдається – на чорний день чи на подарунки малим. Дякувати Богу, не хворію сильно, тому й на ліки витрачаюсь не так багато.

Загалом вистачає. Чого нам старим треба. Хоча, знаю, що декому недостатньо того, що держава платить – у випадках коли ні городини, ні підмоги зі сторони, а ще й хвороба підступна – навряд чи кількох тисяч від держави вистачить.

Володимир Несторович Романчук, 92 роки, інвалід війни ІІ групи

- Живу без руки вже понад 60 років – на фронті втратив. Бюджет? Та який там бюджет? Гроші або є, або їх немає. Сказати, що на все вистачає, не можу – мав би вже протез, а так і досі з культею. Але на скромне життя та щоб онуків побалувати достатньо. Пенсія в 3 тисячі десь виходить з доплатами, то прожити можна. От якби тільки ставлення ще до себе більш людяного. Якось треба було дістатись до столиці з села, попросив маршрутку підвезти, показав посвідчення. Та мені сказали чекати наступного автобуса, буцімто в цьому місця немає, не передбачено. Отак буває. А загалом нічого, живемо.

Йосип Іванович Марчак, 87 років, ветеран війни

- Гроші – не головне. Головне те, чим їх можна заробити. На сьогоднішній день займаємось ще досі з дружиною народним господарством – корівку маємо, кілька поросят. А те, що від держави нараховують, на книжці зберігаємо або використовуємо на нагальні потреби – лікування якщо терміново, ще щось. Завше хочеться діткам допомогти, онуків побалувати, тому також купуємо подарунки. Але хтозна, може, з віком неспроможні вже будемо щось робити фізично, то й знадобляться накопичені скарби (сміється – авт.). А ото ті такі новомодні слова типу кредити, інтернети – то не для нас. Маємо, правда, мобілку. Та це зараз у всіх є – я її рацією називаю, по-фронтовому.

Мальвіна та Григорій Рожнівські, ветерани

- Ви, певно, здивовані нас бачити разом. Так, разом ми вже понад 70 років. За цей час і хлібні сухарі ділили, і голодували, і шикували навіть певний період. Але то все порівняно. Як з грошима сьогодні? А як і у всіх – за житло заплатити треба, вода, газ, світло, на продукти потратить дещо, лікування також вимагає свого, не молодики ж вже. А загалом вистачає. Ви знаєте, мабуть, було б менше, ми б їх розподілили інакше, та все одно б вистачало, більше б було – все одно б було вдосталь. Раціональності навчила війна. Проте, економимо, нічого не викидаємо майже. Сказати, що жити стало краще чи гірше – а нащо? Вже як маємо, так і доживемо. Не хочеться псувати собі життя сварками та пошуками. Ми маємо змогу жити – це головне.

Враження автора

Знаєте, мені здається, що де б не жили ветерани – чи то в шикарному маєтку, чи то в невеличкій квартирці, їхнє ставлення до життя було б однак філософським – занадто багато вони бачили і сильні потрясіння пережили. Проте більшість зі стареньких героїв сьогодні не розуміють, чому суспільство таке вискалене на життя. Життя треба цінувати, переконані всі як один. Може, варто прислухатись?