Блог | Українці можуть значно менше платити за комуналку, "дешеві тарифи" тільки заважали: розкрито секрет

Вартість газу і електроенергії для населення практично всю історію незалежності України готувалася з держбюджету. Енергоресурси були дуже потужною зброєю, якою постійно користувалася Росія до повномасштабного вторгнення і після його початку теж.

А Україна і українці ще й доплачували Росії та Білорусії за енергоресурси (напряму як за електроенергію, чи через Європейський ринок як за газ в останні роки), даючи змогу виготовити більше зброї і тримати більшу армію. І це можна було б зрозуміти, якщо б ця енергія і газ були б нам дійсно потрібні в такому обсязі, але як мінімум 10% ми просто викидали через неефективне споживання. А низькі тарифи цьому тільки сприяли.

Граючись в "дешеві тарифи для населення", ми виводили кошти за кордон і заганяли в борги комунальні та державні енергетичні підприємства: комунальні теплоенерго, Енергоатом, Нафтогаз, Центренерго. А саме населення вірило, що мало платить і, переважно, зовсім не займалося питаннями енергоефективності. І мова тут навіть не про якісь вартісні заходи з довгими термінами окупності і потребою в колосальних інвестиціях. Це заходи такі як:

• налаштування та встановлення систем погодного регулювання в багатоквартирних будинках;
• теплоізоляція трубопроводів в підвалах та на горищах;
• використання централізованого гарячого водопостачання замість "електробойлерів", особливо для міст, де працюють ТЕЦ;
• заміна ламп розжарювання;
• Ущільнення та ремонт вікон та дверей в місцях загального користування.

Та і використання альтернативних джерел енергії для зменшення залежності від газу гальмувалося і продовжує гальмуватися низьким тарифом.

А якщо подивитися "за чий рахунок банкет", то виявляється, що ми ж його і оплатили. Бо компенсація різниці здійснюється з бюджету, а бюджет наповнюється нашими податками. Навіть більше – для забезпечення компенсації бюджет бере запозичення, і ми повинні будемо віддавати їх з відсотками. А тариф "для населення" наче підказує – споживайте більше – за все заплачено, але чомусь ніхто не каже – що заплачено нами, без можливості відмовитися від цього платежу.

Навіть без кардинальної зміни тарифів є можливість державі, громадам і громадянам почати шлях до енергонезалежності.

Якщо прийняти, що за кожну спожиту одиницю енергії громадянин платить гривню, то держава доплачує в середньому 3 гривні. Але можна ж і навпаки – якщо громадянин економить 1 гривню собі – то державі він збереже 3 гривні. І з цього твердження випливає, що Держава зацікавлена в енергоефективності навіть більше за пересічних громадян, а отже і повинна впроваджувати програми стимулювання і співфінансування впровадження енергоефективних заходів.

І такі програми періодично з’являлися: "Теплі кредити", Фонд енергоефективності – програма "Енергодім", міські програми стимулювання на зразок київської "70/30".

Але, на жаль, частина з них закінчилася, а частина призупинена – і ми продовжуємо закуповувати за кордоном природний газ, а після атак на енергосистему – ще й електроенергію (та і раніше паливо для теплових, а особливо для атомних електростанцій закуповувалось значною мірою із за кордону).

Розуміючи, що рано чи пізно тарифи для населення підвищаться – готуватися до цього потрібно вже зараз, а саме - почати запроваджувати енергоефективні заходи та заходи із заміщення імпортних енергоносіїв. І для максимально ефективного використання обмежених ресурсів зосередитися, в першу чергу, на швидкоокупних заходах (системи регулювання, утеплення трубопроводів) та заходів із заміщення імпортованих енергоносіїв (біопаливних котлів в системах централізованого теплопостачання). Окремо варто виокремити заходи, що підвищують надійність енергопостачання на рівні окремих будинків та громад, а також допомагають балансувати роботу енергосистеми (когенераційні установки на котельнях, гібридні сонячні електростанції з накопичувачами, теплоакумулючі ємності для систем гарячого водопостачання).

І тоді, окрім зниження потреби в імпорті енергії, відпаде необхідність запускати тисячі малоефективних електрогенераторів, щоб пережити чергове відключення електропостачання.

Тож, підсумовуючи сказане, можна сформулювати наступний алгоритм співпраці держави і громадян:

Держава дає інструменти співфінансування енергоефективних заходів для тих, хто готовий починати вже зараз.

Зменшуючи потребу в компенсації різниці тарифів в бюджеті вивільняються кошти на інші важливі потреби – як то армія, чи медицина.

З’являються нові робочі місця, а також – досвід реалізації енергоефективних проектів. А це дозволить вже сміливо братися і за комплексну термомодернізацію, і за інші амбітні проекти.

Наявність компенсаційних механізмів стимулюватиме залучення коштів інвесторів, що розумітимуть, за рахунок чого їх інвестиції повертатимуться.

А як результат – Україна поступово перестане імпортувати газ та електроенергію і виб’є ще один стовп, на якому тримається Росія – кошти за енергоносії.