ЄС блокує український експорт агропродукції: до чого це призведе та як розуміти несподіване рішення
Єврокомісія пішла на поступки п'яти країнам ЄС та вирішила заборонити продаж на їхній території української пшениці, кукурудзи, ріпаку, соняшника. Йдеться про держави, які розташовані неподалік України і на територію яких потрапила велика кількість дешевої української агропродукції. У той же час Туреччина вже повернула ввізне мито у розмірі 130%. Це фактично позбавляє українських фермерів можливості продавати свій товар у Туреччині.
Про те, як Україну залишають без ринків збуту, читайте у матеріалі OBOZREVATEL.
Ситуація буде складною: аграріям доведеться шукати інші ринки збуту
Україна щомісяця продавала до Туреччини пшеницю приблизно на 56 млн доларів. Мито 130% означає, що українським фермерам доведеться заплатити "податок", розмір якого перевищує вартість самого товару. Це унеможливлює торгівлю.
Зазвичай розмір мита коливався близько 40%. А ось рішення про введення мита у 130% означає, що Туреччина фактично заборонила купівлю українського зерна, але використала для цього мито. Ще приблизно 130 млн доларів на місяць Україна може втратити після заборони експорту до п'яти країн ЄС (ідеться про Польщу, Румунію, Угорщину, Словаччину та Болгарію).
Керівниця Центру економічних досліджень Вероніка Мовчан розповідає OBOZREVATEL: частково ці втрати можна компенсувати, зерно можна продавати до інших країн. Проте що далі від кордону України, то вищою буде вартість зерна і тим менша конкурентна перевага.
Як виявилось, польські, румунські, угорські, словацькі, болгарські та турецькі фермери з українськими колегами конкурувати не здатні. І це попри те, що економічне становище всіх згаданих країн нині незрівнянно краще, кредитні ставки – нижчі. Крім того, фермери в ЄС постійно отримують за українськими мірками величезні дотації (останній пакет підтримки становив 100 млн євро).
Незважаючи на це, українське зерно є дешевшим, на його виробництво витрачають менше грошей. І коли агропродукція почала масово надходити на ринки п'яти країн ЄС і Туреччини, місцеві фермери почали втрачати десятки мільйонів євро й одразу почали вимагати від своїх урядів протекції.
У цій ситуації особливо важливим є продовження угоди про зерновий коридор. Якщо Росія спробує зірвати постачання української агропродукції морем, а п'ять найближчих країн ЄС заборонять продавати на їхньому ринку, знову може виникнути ситуація, коли зерно не буде куди подіти.
"У ці 5 країн експортували зерна на 130 млн доларів на місяць, тобто ми можемо втратити таку суму. Проте частково відбуватиметься переорієнтація", – каже Мовчан. Щоправда, торік були накопичені великі запаси, які треба було вивести із країни. Нині такої проблеми немає. Виробництво значно скоротилося, а морський зерновий коридор та експорт у ЄС дозволив стабільно продавати агропродукцію.
"На другий квартал прогноз експорту агропродукції приблизно на $200 млн. Втрати від експорту до сусідніх країн, які ввели обмеження, будуть більшими", – заявив на брифінгу заступник голови Нацбанку Сергій Ніколайчук. У цій оцінці також враховано, що експорт переорієнтовується. Замість країн, у яких діятимуть мораторії, постачатимуть до інших держав.
Україні доведеться боротися за ринки
Фермери у багатьох європейських країнах мають широкий вплив на уряд. Це електорат, від позиції якого залежить майбутнє голосування до парламенту, на пост президента. Тому і в ЄС, і в Туреччині дуже чутливі до їхнього невдоволення.
І на проблемах із зерном ситуація не обмежиться. Після закінчення війни Україна стане повноправним членом ЄС (принаймні матиме всі можливості) – й доведеться завойовувати своє місце на європейському ринку.
І тоді виявиться, що не лише європейські фермери, а й металурги, ІТ тощо також не готові ділитися своїми ринками з українськими конкурентами. Тому на шляху до євроінтеграції доведеться зіткнутися зі значним опором.
Україна не стане винятком. Як згадує Мовчан, такі ж проблеми були й у польських аграріїв, коли їхня держава ставала членом ЄС. У Німеччині фермери виступали проти того, щоб зняти всі мита й дозволити продавати дешеву польську продукцію поряд із дорогою німецькою. Цього разу польським виробникам доведеться поступитися своїм місцем з українськими. Згодом знайдуться компенсатори, а ринок перебудується. Однак перший етап буде болючим для обох сторін.