Видео дня
Олександр Рябченко: головна вимога до інвесторів – приватизоване підприємство має працювати краще
Голова ФДМУ Олександр Рябченко в інтерв’ю "Обозревателю" розповів, чому підприємства після приватизації працюють ефективніше і як Фонд збирається продавати державну власність надалі.
Напередодні зустрічі ФДМУ провів аналіз діяльності приватизованих у 2010-2014 роках підприємств і з’ясував, що після приватизації на них відбулося підвищення заробітної плати, збільшення обсягу податків, надходження чималої суми інвестицій.
- Для чого ви робили такий аналіз? Ви хотіли вчергове переконати суспільство у необхідності приватизації?
- Переконання приходить тоді, коли люди на собі відчувають результат. Є показники, які чітко відображають, чи покращилась діяльність підприємства після приватизації. Один з найважливіших показників – це рівень заробітної плати. За даними, які Фонд отримав у результаті аналізу, на приватизованих підприємствах заробітна плата збільшилася на 30%. Це дуже позитивна тенденція. Працівники підприємства на практиці відчули, що новий власник більш ефективний. Тому більше не треба нікого ні в чому переконувати.
Мета приватизації полягає саме в тому, щоб підприємство внаслідок приватизації отримувало нові можливості для діяльності і розвитку, отримувало власника, здатного залучити на нього інвестиції і забезпечити цей розвиток. Майно повинно працювати, а трудовий колектив – отримувати гідну зарплату. У мене немає бачення приватизації як фіскального інструмента. Обсяг коштів, які отримує бюджет внаслідок самого продажу, це не головне. Розвиток підприємства, забезпечення на належному рівні його фінансово-економічної діяльності, робочі місця і зарплата – це головне. Бо державі, всім нам з вами, потрібні успішні та ефективні підприємства. Тому з 2010 року ми у державі проводимо інвестиційно спрямовану приватизацію – щоб забезпечити умови для розвитку підприємств через залучення інвестицій. І за ці 4 роки приватизації договорами передбачено колосальний обсяг інвестицій – 10,7 млрд грн. Він складає третину від обсягу інвестицій за всі її 22 роки.
Про підвищення ефективності підприємств свідчить і ще один характерний показник – це рівень обсягу податків, які сплачують підприємства після приватизації. За результатами аналізу, він виріс у 3,25 рази. Тобто після приватизації реально збільшились прибутки, і держава отримала втричі більше в бюджет, ніж отримувала до цього.
- Змінилась мета приватизації – зрозуміло, але, мабуть, повинні були змінитись і підходи?
- Проста зміна власника не дасть підприємству швидкого розвитку, воно не стане працювати краще тільки від того, що прийшов інший господар, ніж держава. Підприємства потребують нових технологій та інвестицій. Тому Фонд дуже ретельно прораховує, які інвестиції мають прийти внаслідок приватизації. Але для того, щоб інвестор міг повною мірою відповідати за підприємство, він повинен мати контроль над ним. Тому ми ведемо політику продажу максимально великих пакетів. Більше половини проданих за 4 роки пакетів акцій – контрольні. Звичайно, ми маємо багато підприємств, де від приватизації попередніх років залишилися невеликі пакети, і наше завдання – допродати їх. Приватизація має бути завершеною на всіх підприємствах, якщо держава не бачить необхідності тримати за собою ці пакети.
- Чому більшість покупців – вітчизняного походження?
- За двадцять років в Україні сформувався капітал, який має бажання купувати об’єкти для розвитку свого бізнесу, має гроші і може спрямувати їх на підприємства як інвестиції. У свою чергу іноземні інвестори вважають, що ми дорого продаємо державне майно, вони хочуть купувати його дешевше. Ми не приховуємо того, що ставимо високу ціну, – і у нас купують.
Останній приклад – продаж 75% акцій Волиньобленерго. Ми виставили пакет за 456 млн. гривень, що приблизно на 80 млн. гривень вище ринкової вартості, а на конкурсі його купили ще на 6 млн. грн. дорожче. Ціна все одно трохи піднімається. Причому, усі без винятку пакети акцій на конкурсах були продані за ціну, вищу за початкову. Всього завдяки зростанню цін, до бюджету додатково надійшло 374 млн. грн. Якщо побачимо, що майно не купують, будемо виставляти його за іншу ціну. Але годі думати, що за меншої ціни обов’язково прийде більше учасників, і вони будуть між собою жорстко конкурувати. Завжди існує ризик домовленості між учасниками конкурсу, яку ми побачити аж ніяк не зможемо. Тому високі ціни на українське майно – це своєрідна страховка від намірів тих, хто хоче купувати його зі спекулятивною метою.
Вже сьогодні, як показує аналіз, п’ята частина підприємств має інвестицій більше, ніж ціна, за яку їх продали – у середньому у 4,6 рази. Щоб привести підприємства до ладу, інвестори вкладають набагато більші гроші, ніж платять за сам пакет акцій. Це необхідність. Візьмімо, наприклад, Сумихімпром. Початкова ціна пакета – 403,2 млн. гривень, а заборгованість підприємства складає півтора мільярда гривень. За умовами продажу, покупець має погасити цей борг – втричі більше, ніж коштує пакет. До того ж, підприємству потрібні великі інвестиції на розвиток – воно знаходиться у вкрай поганому фінансово-економічному стані.
Колосальних інвестицій на модернізацію потребують і підприємства енергетичної галузі. І саме приватизація покликана забезпечити їх надходження.
- До речі, енергетику збирались продавати більш активно, а не продали. Чому?
- Наприклад, на 25% акцій Сумиобленерго немає покупця. Власник контрольного пакета не хоче купувати, а більше ніхто не приходить, тому що там сконцентровано 60% акцій. Всі інші енергетичні підприємства, які заплановані до продажу, будуть продані.
У цьому році плануємо продати всі держпакети акцій підприємств електроенергетики, за винятком пакета Центренерго. З галузевим міністерством у цьому питанні Фонд знаходить спільну позицію. Це дуже важливо, бо процес отримання зеленого світла на продаж не простий, існують різні точки зору, коли і що продавати. Коли вдається пробитися через ці різні точки зору, як з Волиньобленерго, ми відразу продаємо. Отримати всі рішенні по приватизації можна тільки тоді, коли є загальне погодження цієї приватизації. Якщо погодження немає навіть в одного зацікавленого органу виконавчої влади – приватизація неможлива. До того ж дуже погано, коли конкурси супроводжуються судовими позовами. За 4 роки у нас було лише 2 таких випадки. На щастя, нам вдалося убезпечити приватизацію від ситуацій, які були ще кілька років тому, – коли її напіврейдерським способом могли зупинити через рішення суду.
- Крім енергетики, є конкретні об’єкти, про приватизацію яких ми говоримо вже традиційно, рік за роком – Одеський припортовий, Турбоатом, Сумихімпром. Вам вдалося-таки викреслити з цього переліку Укртелеком, а інші підприємства, схоже на те, "надійно" зависли. У 2014 році плануєте щось змінити?
- Турбоатом ми не пропонуємо на продаж, бо він працює дуже добре, є прибутковим і у нього немає проблем. Я не бачу, що б міг запропонувати інвестор, аби справді варто було б продати це підприємство. Продаж Турбоатома – це якраз суто фіскальний продаж. Буде відповідне урядове рішення – Фонд проведе приватизацію. Але ціна цього підприємства постійно зростає. У 2010 році 75% акцій приблизно коштували 200 млн доларів, потім ціна зросла до 400 млн доларів, сьогодні за нього готові сплатити 600 млн доларів.
З Одеським припортовим – інша ситуація. Всі чекали змін ціни на газ, бо вона дуже впливає на прибутковість заводу. Тепер ціна на газ інша, і в поточному році ми можемо розглядати ОПЗ як об’єкт приватизації. Він знову стає прибутковим. Ми вважаємо, що він має коштувати не менше 5 млрд. грн.
Урядове рішення по Сумихімпром прийнято, але не оформлене. Як тільки буде оформлене, то Фонд збере приватизаційну комісію. Будемо продавати якнайшвидше. Ситуація з ним непроста, я вже говорив, які там величезні борги. Ми півроку на біржі пропонували 5% акцій Сумихімпром – жодного бажаючого. Бачте, титанова галузь дуже цікава і вигідна, коли згрупована в одну компанію. Тоді такий гравець може грати на міжнародному ринку. Самі по собі ці об’єкти дуже складні, тим більше з такими кредитними зобов’язаннями. Я вважаю, що буде вигідно, якщо інвестор купить ці об’єкти та гаситиме борги. Можливо, об’єднається з тими, хто вже має якісь об’єкти, тільки за умови, що це буде об’єднано технологічно. Ми поступово приватизуємо об’єкти цієї галузі.
Завершуються всі процедури зі створення спільного підприємства на Запорізькому титано-магнієвому комбінаті, ближче до літа будемо виставляти на продаж орендовані зараз Іршанський і Вільногірський комбінати. До речі, завдяки оренді вони ефективно працюють, але це перехідний етап. Взагалі, для багатьох підприємств оренда – це перехідний етап до приватизації. У Фонді 22 тисячі договорів оренди, ми щороку перевиконуємо плани з надходження коштів від оренди, завдяки орендарям підприємства працюють, там створюються робочі місця. Це такий етап, на якому, так би мовити, загартовується приватна власність. А вже приватизація дає більше гарантій інвесторові, а значить, дозволяє залучати потужніші інвестиції, робити більш значущі кроки у розвитку підприємств.
- Дуже актуальне сьогодні питання – чи не буде Україна розраховуватись за російські кредити своїм майном?
- Не існує жодного документа, який передбачає передачу Україною чогось майнового іншій державі. Чи купували росіяни щось за чотири роки? У нас купують тільки компанії-резиденти, і жодного об’єкта не купив президент Росії. Дві російські групи працюють на ринку енергетики, вони потужні, і вони й надалі будуть брати участь у конкурсах. Неважливо, з якої країни інвестор, у Фонду до них одна вимога – підприємство після приватизації має працювати краще.
- Повертаючись до аналізу приватизованих підприємств. Порахували, зробили висновки, виник певний оптимізм. Можливо, варто переглянути приватизацію попередніх років, провести оспівану політиками реприватизацію і приватизувати по-новому?
- У держави є механізми контролю – легальні, прозорі. Договори купівлі-продажу містять чіткі пункти інвестиційних зобов’язань і є жорсткий контроль з боку Фонду за їх виконанням. Якщо умови договору не виконуються, Фонд змушений вживати відповідні заходи, аж до розірвання договору. Але я прихильник того, щоб до останнього зберігати інвестора на підприємстві – хай сплачує штрафи, але вносить інвестиції і працює. До речі, з тих підприємств, що ми продали з 2010 року, тільки на 7,5% зафіксовані певні порушення умов договорів. Загальна статистика у нас 12,6%. Взагалі, приватна власність краще адаптується до будь-яких ринкових умов, і я не знаю жодного випадку, коли щось би вкрали у Ахметова, Новінського чи у Пінчука.
А в держави є величезний приватизаційний ресурс у вигляді 4 тисяч державних підприємств. Показники по Євросоюзу – 940 держпідприємств. У 4 рази менше, ніж в Україні. Далеко не всі наші державні підприємства прибуткові та успішні. Якби вони були шалено прибуткові, ми б жили іншим життям. Але завжди існує дискусія з галузевими міністерствами, чи продавати той або інший об’єкт. Об’єкт виходить на приватизацію тоді, коли перетискає позиція, що його вже треба продавати.
Ми дивимося вперед з упевненістю. Протокольним рішенням наради у Прем’єр-міністра у листопаді минулого року визначено квоти для 4 міністерств на передачу власності на приватизацію до кінця 1 кварталу нинішнього року. Вперше завдання для кожного міністерства визначено в обсягах грошових надходжень, які має забезпечити передана ними власність.
Так, Мінпромполітики має забезпечити передачу власності на приватизацію в обсязі 7-8 млрд грн, Мінагрополітики – 2 млрд грн, Міненерговугілля – 8 млрд грн, Мінінфраструктури – 2 млрд грн. Загалом виходить на 19-20 млрд гривень. Це в інтересах держави. Це реальні надходження до бюджету і що більш важливо – нові можливості для самих підприємств, для їхнього розвитку. Як результат – користь державі у вигляді збільшення податків, вирішення питання забезпечення людей робочими місцями, зарплатами. У цьому полягає сенс приватизації і державний виграш – як соціальний, як фіскальний, так і економічний.