Блог | Про бідність, мавпу і окуляри
Попри те, що у держави є на руках всі інструменти для економічного процвітання, на жаль, самого процвітання ми не бачимо. Одна із причин – в Україні звикли до мантри "держава – поганий власник, давайте все розпродамо". Насправді ж все видається трохи складнішим: держава схожа на мавпу із відомої байки, просто не розуміючи реальної сили, яка є в її руках. Натомість і західний, і східний досвід свідчать: що сильнішу – розумну! – підтримку держави отримує економіка, то стрімкішим є її злет до вершини світових економічних рейтингів.
В Україні стрімко скорочується промислове виробництво. Головна причина – фактична відсутність реального ринкового кредитування. Всі статистичні зростання, які демонструють банки, це – за свідченням учасників ринку і експертів – рефінансування вже наявних позик або заміна валютних на гривневі. Натомість нових кредитів банкіри не видають. Реальні обсяги кредитування скорочуються і в поточному році.
Здавалось би, тут державі й підставити б плече фінансовій системі, аби розкачати маятник. Але цього не відбувається. Я бачу щонайменше чотири напрямки, в яких слід працювати, аби суттєво поліпшити ситуацію. І витягнути країну із прірви бідності.
1. Робота із "поганими" активами
Потрібно максимально допомогти банкам зменшити рівень проблемних кредитів. Якщо цього не зробимо – про ефективне зростання економіки можемо навіть не мріяти. "Шалена чистка" не допомогла. Рівень проблемних кредитів – за офіційними даними Нацбанку – у нас вже перевищив 55 відсотків. Добре, що Міністерство фінансів пропонує розпочинати роботу із проблемними активами державних банків, але маємо допомогти усім фінансовим установам. Ухваленого нещодавно Закону щодо фінансової реструктуризації, на жаль, замало.
Добре, що Мінфін нарешті шукає інші механізми, і таки збирається запровадити міжнародний досвід зі створення агенції "поганих активів". Однак тут варто нагадати, що на початку 2015 року, ще у розпал кризи, ми організували парламентські слухання та запропонували цей інструмент ще тоді. Ціною втраченого часу може стати падіння наступних банків та нові багатомільярдні витрати із держбюджету.
2. Державні банки як інструменти реформи
Той факт, що більше половини банківської системи опинилось в руках держави, може допомогти прискорити реформи. Мінфін разом із Нацбанком отримали безпрецедентний влив на банки. І завдяки скоординованій політиці у перехідний період у 2-3 роки вони можуть стимулювати повернення коштів населення, значно збільшити рівень безготівкових платежів і поступово зменшити кредитні ставки. Але не заборонами та тиском, а розумними стимулами та зручними сервісами.
В нагоді стане позитивний лідерський досвід "Приватбанку" та деякі успіхи "Ощадбанку". Поглиблюйте "Приват-24", збільшуйте доступність платіжних терміналів, розширюйте на всю країну досвід "картки киянина" для створення інших зручних сервісів із надання банками частини адміністративних послуг.
Людям має стати просто і зручно навіть декларувати доходи та платити податки через банк. Усе це може організувати Мінфін, разом з податковою, митницею та іншими органами влади. Врахуйте позитивний досвід Естонії. Приватні банки будуть вимушені бігти за лідерами.
Також саме завдяки державним банкам ми можемо суттєво зменшити вартість безготівкових операцій. Людям має бути вигідно відмовлятися від готівки. Разом із зменшенням податкового тягаря та іншими реформами можемо отримати бажану детінізацію економіки.
3. Державні банки як інструменти розвитку
Ми підтримуємо завдання із підвищення рівня корпоративного управління державними банками. Але цей інструмент без правильної постановки мети не дасть жодних результатів.
Величезна група вітчизняних та закордонних експертів, включаючи радника Міністерства фінансів японського експерта Масару Танаку, вважає, що у перспективі державні банки не повинні конкурувати із приватними. А мають стати ефективними інструментами досягнення довгострокових національних цілей.
Адже глибина наших криз та бідність українців базується на прискоренні технологічної деградації вітчизняної економіки. Ми все більше продаємо за кордон дешеву сировину – руду, ліс-кругляк, примітивні хімію та метал.
Без системних багатолітніх зусиль держави ми навіть не зможемо потіснити з власного ринку китайськи лопати чи капронові кришки для консервації. Я вже не кажу про плани експансії на світові ринки нашого машинобудування чи складної електроніки. Маємо забезпечити хоча би частину державної підтримки, яку отримують усі наші конкуренти.
Тому головною стратегічною метою існування державних банків має стати стимулювання економічного зростання та зміни структури економіки через дешеве кредитування українських підприємств із достатнім рівнем технологій та доданої вартості.
4. Монетарна політика: з депозитними сертифікатами треба закінчувати
Масштаби операцій з депозитними сертифікатами Національного банку мають руйнівні наслідки для економіки. Поступове зменшення ставок не повинно заспокоювати. Вони досі демотивують банки від кредитування реального сектору. У порівнянні із рівнем інфляції та ціною грошового ресурсу, який банки можуть отримати на ринку, ці ставки залишаються надто високими.
Це підтверджують об’єми операцій із депозитними сертифікатами, що досі залишаються неприродньо великими та значно перевищують об’єми нових кредитів. Наприклад, лише за один день 25 травня цього року Нацбанк продав банкам депозитних сертифікатів на суму 10 млрд. грн. У цій операції взяли участь 46 банків – половина ще живих банківських установ.
Від захисників такої політики чуємо вбивчий аргумент. Мовляв, банкам нема кого кредитувати. Таку позицію умовно можна було би пробачити банкірам, але не можна пробачити державним діячам, якими мають бути керівники НБУ чи представники Уряду. У відповідь мушу запитати: "А що ми зробили, аби створити умови?" Хоча би такі ж, які свого часу створили в Японії, Південній Кореї чи в Китаї?
З аналізу меморандуму із МВФ експерти роблять висновок: монетарна політика може і надалі обмежувати економічне зростання.
Значна кількість фахівців, зокрема і серед членів Ради НБУ, переконана, що для стимулювання експорту та імпортозаміщення, а отже - подолання дефіциту платіжного балансу в умовах слабкого інвестиційного клімату, необхідною поступово та виважено застосовувати механізми монетарної експансії через збільшення обсягів структурного рефінансування банків.
Простіше кажучи, йдеться про цільове дешеве кредитування банків з боку Нацбанку під інвестиційні кредити для бізнесу. Обов’язково подібна монетарна політика повинна бути підтримана бюджетними програмами зі стимулювання розвитку в межах промислової політики Уряду.
Валютна політика також має стимулювати наших експортерів із високою доданою вартістю, імпортозаміщення та розвиток виробництв на території України. Саме них має торкнутися лібералізація. І аж ніяк не має стосуватися виведення капіталу з України. Як колись жартували про Китай: звідти практично неможливо вивезти гроші – виключно у вигляді готових китайських товарів.
***
Нам усім – парламенту, уряду, новому керівництву Національного банку – надзвичайно важливо максимально конструктивно співпрацювати аби знайти точки дотику, об’єднати різні думки та виробити спільний план дій і витягти країну із прірви бідності. Наші спільні зусилля мають знайти відображення у проекті Основ грошово-кредитної політики на 2018 рік, в модернізованій стратегії розвитку фінансово-банківської сфери, у повсякденних діях НБУ, і, якщо потрібно, в конкретних законопроектах, які ми напрацюємо разом. Комітет готовий стати майданчиком для цієї професійної дискусії.
