Блог | Фінансовий омбудсмен не повинен бути креатурою політиків
Взаємна недовіра позичальників і кредиторів в Україні призвела до практично повного зупинення кредитування як такого. Виходом може стати поява незалежного арбітра, такого як фінансовий омбудсмен і відповідний законопроект вже розроблено.
Великої кількості проблем, що стосуються погашення кредитів, повернення депозитів, великих відсотків або заниженої оцінки застави, при наявності фінансового омбудсмена вдалося б уникнути буз суперечок в судах. Це нормальна світова практика, застосування якої було б цілковито корисним для України.
За підсумками першого кварталу цього року громадяни були винні банкам майже 160 млрд. грн., отриманих за споживчим кредитуванням. І ще майже1,5 млрд. грн. кредитним спілкам. Як показує практика, шукати правди в суді не найефективніший інструмент вирішення ситуації, адже судова тяганина в середньому розтягується до року часу. Крім того, ні в населення, ні у банків – довіри судам нема. За даними USAID, судочинству не довіряє понад 90% українців.
Натомість, згідно проекту щодо створення інституту фінансового омбудсмена, тривалість розгляду фінансового спору від отримання скарги до винесення рішення, – не перевищуватиме 90 днів. А максимальне обмеження по сумі спору в 200 тис. грн. покриє левову частку існуючих непрацюючих кредитів, наданих фізичним особам.
Проте, у цій бочці меду є й добра ложка дьогтю. Як часто у нас трапляється, хорошу ідею намагаються перетворити в політичний інструмент. Диявол криється у деталях.
Читайте: Хороші темпи розвитку: підсумки першого півріччя для економіки України
Великі можливості для зловживань відкриває "кероване" формування наглядової ради фінансового омбудсмена. За концепцією вона складається з призначених Урядом представників регуляторів фінансового ринку, об’єднаньнадавачів фінансових послуг та організацій захисту прав споживачів фінансових послуг.
Такий порядок, якщо не встановити жорсткі та однозначні правила з самого початку, не завадить зацікавленим політикам "завести" у керівний орган лояльних представників і використовувати їх для нагнітання анти-банківської істерії напередодні виборів. Тим більше, що цілу низку організацій споживачів створено та фінансується народними обранцями, які заборгували банкам великі суми та не воліють віддавати. Ми вже звикли до мітингів під НБУ за розкладом і списками. Але не можна допустити, щоб і офіс фінансового омбудсмена був втягнутий у брудну гру. Та й досвід формування наглядових рад Нафтогазу чи державних банків, чи агентства по запобіганню корупції, – не додає нам оптимізму.
Викликає чимало запитань такождофінансування та обов’язковості виконання рішень фіномбудсмена. Наразі банки вирішують доленосні питання з докапіталізації, тому додаткове фінансове навантаження для багатьох з них зараз недоречне. Принаймні на початковому етапі створення такої структури, як інститут фінансового омбудсмена.
Якщо розглянути практику фінансування офісу фіномбудсмена іншими країнами, то в Німеччині витрати на розгляд скарги омбудсменом несе Спілка німецьких банків. В Англії всі фінансові організації платять фінансовому омбудсмену просто за те, що він існує. Оплата проводиться у вигляді членських внесків, які англійські банки платять пропорційно кількості відкритих рахунків. Додатково доплачують омбудсмену за кожну справу – 500 фунтів, яку той завершив на користь цієї організації. Проте жодна з цих моделей не підходить Україні.
Як на мене, у наших реаліях було б доцільно залучити для цих цілей фінансування від міжнародних донорів, таких як ЄБРР, IFC, Європейської комісії, USAID чи Світового банку, що могло б забезпечити безапеляційну прозорість та незалежність діяльності новоствореної структури. Тим паче, що існуючий досвід роботи бізнес омбудсмена доводить ефективність використання коштів міжнародних донорів. Це б сприяло побудові довіри до рішень фінансового омбудсмена, який дійсно зміг би бути рівновіддаленим від банків, політиків та решти з кола можливих зацікавлених. Будь-яка сторона спору, звертаючись до омбудсмена, має бути впевнена, що неупередженість фінансового арбітра, на відміну від суду, захистить його права.
Впродовж останніх років альтернативним та дієвим інструментом позасудового вирішення кредитних та інших спорів з банками були третейські суди, але постановою Верховного Суду від вересня їм заборонено розглядати спори про захист прав банківських установ. А точніше про стягнення заборгованості за кредитним договором, в яких позивачем є банківська установа, а відповідачем – споживач. Виправити ситуацію подвійного тлумачення норми закону про третейські суди зможе зареєстрований в парламенті законопроект №3660. А доти українцям залишається йти шукати правди лише в суд, але в те, що вони її там знайдуть вірить не більше 4% населення країни.
В українському парламенті вже й без того зібралася добра кіпа важливих фінансових законопроектів, які роками пиляться в депутатських кабінетах. Якби не прийняття закону про добровільну реструктуризацію боргів і закону про споживче кредитування, у мене склалося б враження, що парламентарії навмисно стимулюють стагнацію і знищення нашої банківської системи.
Відбір кандидатури на посаду фінансового омбудсмена – складний процес. І в мене є велика доля скепсису в цьому питанні. Так, вкрай важливо забезпечити прозорість процедури обрання, щоб нівелювати корупційну складову та створити дійсно незаангажовану структуру, проте є багато "але". Ми не можемо судову реформу привести до ладу, щоб судді стали "воїнами світла, воїнами добра", для яких закон понад усе. Ми не можемо прийняти гарні закони, бо навіть гарну ідею, яку законотворці закладають у закон, можна спаплюжити на етапі впровадження її у життя. Навіть, якщо закон вартий похвали, він елементарно не виконується, бо не звикли жити за законом. Сподіваюся, що ініціатива з фінансовим омбудсменом стане тим самим виключенням, на яке сподівається український ринок.
